Позитивне мислення - запорука відмінного психічного здоров’я!

10 жовтня - Всесвітній день психічного здоров'я

10 жовтня – Всесвітній день психічного здоров’я. В Україні, за ініціативи першої леді Олени Зеленської, діє Всеукраїнська програма ментального здоров’я Ти як?Всесвітній День психічного здоров’я або День ментального здоров’я покликаний звернути увагу на проблеми, пов’язані з психічним станом людини. З метою підвищення рівня обізнаності щодо проблем психічного здоров’я в ДНЗ “Деражнянський центр професійної освіти” практичним психологом Сніжаною Бриндзак був проведений просвітницько – профілактичний захід, основна мета якого – навчити учнів долати стрес та його наслідки, емоційно налаштуватися на плідну роботу, сприяти атмосфері емоційного відновлення, почуттю безпеки та психоемоційного комфорту.

Робочий план практичного психолога Сніжани Бририндзак 2023-2024 н.р.

Техніка «Сейф» для роботи з неприємними спогадами.

Ця психологічна_техніка допомагає обходитися з неприємними чи нав’язливими спогадами, якщо такі є в твоєму житті.

 Уяви в надійному для тебе місці сейф. Доступ до нього буде доступ лише у тебе й ніхто не зможе його відкрити без твого дозволу та ніщо з нього не зможе вибратися. Він може нагадувати сейф з реального життя або ж якийсь особливий, твій.

Спробуй якомога детальніше розгледіти його:

   де він знаходиться,

   якого він кольору, з якого матеріалу зроблений;

   яка у нього система захисту,

   як до нього добиратися  (важливо, щоб ти міг/могла це зробити дуже швидко), що робити, якщо

 ти загубив/ла від нього ключ чи забув/ла пароль тощо.

 Спробуй уявно щось покласти у цей сейф та забрати ту річ звідти. Повтори це кілька разів.

Після того, як сейф готовий до використання та знаходиться у надійному місці, кожного разу, як до тебе будуть приходити неприємні спогади (надокучливі, чи у незручний момент, чи перед сном), клади їх до сейфа. Закривай його, твої спогади в сейфі і не зможуть тебе тривожити, поки ти не повернешся до них. Після цього повертайся в реальність «тут і тепер».

Правила самоорганізації уваги під час підготовки до іспитів

Правило І. Заздалегідь розплануйте свій час, щоб у години занять ніщо не відволікало вас.

Правило II. Розпочинаючи роботу, завчасно організуйте своє робоче місце.

Правило III. Приступаючи до занять, максимально мобілізуйте свою волю, покиньте усі зайві думки. Найкращий спосіб — попередній перегляд матеріалу, складання плану майбутньої роботи.

Правило IV. Стійкість уваги багато в чому залежить від того, наскільки добре ви розумієте досліджуваний матеріал (розуміння значною мірою ґрунтується на знанні попередніх розділів програми).

Правило V. Якщо зосередити увагу на навчальному матеріалі заважа­ють хвилювання, тривога у зв’язку з майбутнім іспитом, сторонні думки, то займіться конспектуванням або читанням досліджуваного матеріалу вголос. Після того, як вам удасться зосередити увагу, можна читати «про себе».

Правило VI. Чергуйте читання з переказуванням, розв’язанням завдань, тому що це попереджає виникнення психічного стану монотонності, за якого стійкість уваги знижується. Однак така зміна не повинна бути занадто частою: це призводить до зайвої суєти, поверхневого сприйняття навчального матеріалу.

Правило VII. Якщо під час читання ви раптом усвідомили, що на якийсь час «відключилися», змусьте себе негайно повернутися до того місця, де відбулося відключення. Визначити його досить легко: весь попе­редній текст під час повторного читання сприйматиметься як незнайомий. Обов’язкові повернення не тільки забезпечать освоєння сприйманого матеріалу, але й сприятимуть підвищенню загальної стійкості уваги.

Правило VIII. Не забувайте про гігієну розумової праці, оптимальне освітлення та температуру.

Раціональні прийоми запам’ятовування

Мала мнемотехніка:

1)   запам’ятовування перед сном, у стані розслаблення, або після сну, від­починку;

2)   «не за один раз»: значну роль відіграє повторення (через 2-3 дні);

3)   чергувати сприйняття та відтворення;

4) сенсорна (почуттєва) опора — допоміжні прийоми:

Ø вузлики на пам’ять,

Ø підкреслення, асоціювання із предметами;

5) зумовлювання, воно може бути:

Ø ситуативним (учіть у тих самих умовах),

Ø ритмічним (учіть в тому самому темпі),

Ø емоційним (під музику);

6)    емоційне налаштування на роботу (продуктивність пам’яті зростає);

7)    вербалізація образів (проказування, порівняння).

Велика мнемотехніка:

1)   версифікація (запам’ятовування у віршах);

2)   кріптографування  (перекодування);

3)   виділення логічних структур (що головне, у чому суть);

4)   відокремлення знання від незнання;

5)   естетичне (гарне) запам’ятовується краще;

6)   дидактичний прийом (вивчили розділ, придумали завдання).

Правила збереження знань:

Ø виділіть те, що потрібно запам’ятати;

Ø облиште сторонні думки, зосередьтеся на тому, що треба запам’ятати;

Ø виділіть в об’єктах головне і другорядне, знайдіть зв’язки між об’єктами, використайте мнемотехніку;

Ø у складному матеріалі обов’язково виділяйте значеннєві віхи; ураховуйте свій тип пам’яті;

Ø систематично повторюйте та відтворюйте матеріал, який запам’я­тали;

Ø не змішуйте пізнавання та відтворення;

Ø у разі виникнення утруднень згадайте обстановку завчання, про­сувайтеся від окремого факту до системи або від більш загальних знань, необхідних цієї миті.

                                      Напередодні іспиту:

Ø Один день перед іспитом присвятіть тому, щоб знову повторити всі плани відповідей. Не повторюйте білети один за одним, краще напишіть номера на аркушах і тягніть, як на іспитах. Щоразу, перш ніж відповісти на запитання білета, згадайте та запишіть план від­повіді. Якщо це вийшло легко, можете не розповідати — це питан­ня ви знаєте добре. Відомо, що голос, поза, жестикуляція не тільки «видають» стан людини, але за принципом зворотного зв’язку здатні впливати на нього. Прибравши впевнену позу, починаючи говорити спокійним і впевненим голосом, ви стаєте спокійнішим і впевненішим;

Ø  Якщо ви хвилюєтеся, то безпосередньо напередодні іспиту уявіть ситуацію екзамену в усіх фарбах, з усіма своїми почуттями, пере­живаннями, «страшними думками». Спочатку ви уявляєте, як у вас тремтять руки або пересихає у горлі, у голові — жодної думки. Ви тягнете білет, сідаєте на місце або читаєте завдання на дошці під час письмового іспиту… і страх зникає, ви зосереджуєтесь і починаєте спокійно готуватися до відповіді або виконувати завдання, потім підходите до екзаменаційній комісії та відповідаєте на всі запитан­ня (якщо ви взагалі не відчуваєте страху перед іспитом, то не треба його й уявляти собі);

Ø  Дорогою на іспит не зашкодить просто перегорнути сторінки підручника.

Під час іспиту:

Ø  Починайте готуватися з того питання, виконувати те завдання, яке є для вас легшим;

Ø  Напишіть орієнтовний план відповіді на окремому аркуші паперу. Пишіть навіть те, що може спочатку здатися непотрібним, це допо­може під час письма пригадати ще якісь факти. Якщо вам удасться це зробити, ви заспокоюєтесь, голова працюватиме ясніше та чіткі­ше, тепер вашу енергію можна спрямувати на відповідь;

Ø  Складання невеликого плану забере хвилин 20 – 25. Прикріпіть аркуш із планом до екзаменаційного аркуша, і екзаменатор поба­чить, що у вас методичний склад розуму;

Ø  За можливості сформулюйте коротку відповідь на запитання в першому ж реченні. Ви продемонструєте екзаменатору, що зміст запитання для вас зрозумілий;

Ø  Якщо запитання складається з декількох частин, назвіть кожну з них і підкресліть підзаголовки. Екзаменатор побачить, що вам є, що сказати за кожним пунктом;

Ø  Вашу роботу буде легко читати й робити в ній позначки, якщо почерк чіткий і зрозумілий;

Ø  Якщо ви говорите про гіпотези або включаєте у свою відповіді, дати тих або інших подій, підкресліть їх: знання дат відразу буде відзначено екзаменатором;

Ø Упевніться, що в готовій відповіді є вступ, основна частина та вис­новок

Тактика відповіді:

Ø Прочитати весь білет до кінця;

Ø Оцінити, який пункт є для вас найлегшим;

Ø Намітити послідовність розв’язання завдань за принципом від про­стішого до найскладнішого;

Ø Якщо завдання виявилося складнішим, ніж ви вважали, переходьте до наступного. Виконавши інше завдання, можна повернутися до першого;

Ø Стежте за часом, відведеним вами на розв’язання кожного пункту;

Ø Якщо залишається зайвий час, не кваптеся підводитись. На пи­сьмовому іспиті витратьте цей час на перевірку, на усному — по­слухайте, про що запитує викладач: запитання повторюються.

Шпаргалки корисні, якщо дотримуються дві умови:

Ø шпаргалки повинні бути написані самим учнем;

Ø діставати шпаргалку є сенс тоді, коли  ви не знаєте взагалі нічого. Не рекомендуємо користуватися шпаргалками: ризик занадто вели­кий, тому що «незасвіченими» залишаються не більше 30% шпаргалок.

Методи саморегуляції в умовах стресу

Релаксація – це метод, з допомогою якого можна частково або повніс­тю позбутися фізичного або психічного напруження.

Зрозуміло, вона не розв’яже всіх проблем, але значною мірою посла­бить їхній вплив на організм, що є дуже важливим.

Опановувати методи релаксації потрібно не тоді, коли, як кажуть, «смажений півень клюне», а завчасно. Тож скористайтесь наведеними вправами і правилами.

                                                  Вправи

  1. Сидіть спокійно близько двох хвилин, очі заплющені. Уявіть при­міщення, в якому знаходитесь. Спочатку спробуйте обійти подумки всю кімнату (уздовж стін), а потім пересувайтесь по всьому периметру тіла — від голови до п’ят і назад.
  2. Уважно стежте за диханням, дихайте носом. Зосередьтеся на своєму спокійному подиху упродовж 1-2 хвилин (немовби уп’явшись в одну точку). Спробуйте не думати ні про що інше.
  3. Зробіть неглибокий вдих і на мить затримайте подих. Одночасно різко напружте всі м’язи на кілька секунд, намагаючись відчути напруження в усьому тілі. На видиху розслабтеся. Повторіть тричі.
  4. Зробіть глибокий вдих і затримайте подих — грудні м’язи напружені. Відчуйте це напруження, а потім зробіть різкий видих, розслабте груд­ну клітку, повторіть тричі.
  5. Злегка підніміть обидві руки, розчепіривши пальці якомога ширше начебто граєте на піаніно, намагайтеся охопити якомога більшу кіль­кість клавіш. Фіксуйте це положення пальців упродовж декількох секунд, намагаючись відчути напруження. Потім розслабтеся, руки вільно опустіть на коліна. Повторіть тричі.

 

Визначення типу темпераменту. Методика Айзенка

Інструкція випробуваному. Вам пропонується ряд запитань про особливості поведінки людини. Якщо Ви відповідаєте на запитання ствердно (згоден), то поставте у відповідній клітинці бланку відповідей знак „+”. Якщо Ваша відповідь негативна, то знак „-”. Відповідайте швидко на всі запитання, не пропускайте жодного.

  1. Вам подобається гамір, жвавість, енергійність у Вашому оточенні?
  2. Вам потрібні друзі, які змогли б підтримати Вас?
  3. Ви завжди швидко відповідаєте, коли Вас запитують?
  4. Буває так, що Ви роздратовані чимось?
  5. У Вас часто змінюється настрій?
  6. Це правда, що Вам легко і приємніше із книжками, ніж із людьми?
  7. У Вас буває таке, що різні думки заважають заснути?
  8. Ви завжди робите так, як Вам говорять?
  9. Вам подобається, коли хтось ніяковіє від Ваших гострих слів у його адресу?
  10. Ви коли-небудь відчували себе нещасливими, хоча для цього не було причини?
  11. Ви хочете сказати про себе, що Ви весела, жвава людина?
  12. Ви порушували встановлені правила поведінки?
  13. Це правда, що ви буваєте часто роздратовані?
  14. Вам подобається все робити швидко?
  15. Ви дуже переживаєте про неприємні події, які ледве не сталися з Вами, хоча все скінчилось добре?
  16. Вам можна довірити таємницю?
  17. Ви можете без зайвих зусиль внести пожвавлення в невеселе товариство?
  18. У Вас бувають випадки, коли Ваше серце б’ється дуже швидко?
  19. У більшості випадків Ви робите перший крок, щоб потоваришувати з ким-небудь?
  20. Ви говорили коли-небудь неправду?
  21. Ви дуже переживаєте, коли Вас критикують?
  22. У Вас гарне почуття гумору і Ви часто розповідаєте веселі історії своїм друзям?
  23. Ви часто почуваєте себе стомленим?
  24. Ви завжди спочатку виконуєте тяжче завдання, а потім інші?
  25. У більшості випадків Ви веселі й задоволені всім?
  26. Вас легко образити?
  27. Вам подобається спілкуватися з людьми?
  28. Ви завжди допомагаєте іншим, коли Вас просять про це?
  29. У Вас бувають запаморочення голови?
  30. Бувають випадки, коли Ваші дії ставлять у незручне становище інших?
  31. Ви часто відчуваєте, що Вам все набридло?
  32. Вам подобаєтеся дещо скрашувати свої досягнення?
  33. Ви в більшості випадків мовчите, коли знаходитеся в товаристві незнайомих людей?
  34. Ви іноді хвилюєтесь так, що не можете всидіти на місці?
  35. Ви швидко приймаєте рішення?
  36. Ви завжди розмовляєте голосно?
  37. Ви часто бачите страшні сни?
  38. Ви можете дати волю почуттям, відпочити і повеселитися в товаристві?
  39. Вас легко вразити?
  40. Вам траплялось говорити про когось погано?
  41. Це правда, що ви здебільшого говорите й дієте швидко, не затримуючись довго над обдумуванням.
  42. Якщо Ви потрапили в незручне становище, Ви легко це переносите?
  43. Вам подобаються веселі ігри?
  44. Ви завжди їсте те, що Вам подають?
  45. Вам важко відповісти „ні”, коли у Вас щось прохають?
  46. Вам подобається ходити в гості?
  47. У Вас бувають такі хвилини, коли Вам не хочеться жити?
  48. Про Вас можна сказати, що Ви грубіян?
  49. Товариші вважають, що Ви весела й жвава людина?
  50. Вам важко зосередитись на чомусь одному?
  51. Ви здебільшого сидите і дивитесь, ніж приймаєте участь у чомусь?
  52. Вам буває тяжко через різні думки?
  53. Ви завжди впевнені втому, що зможете виконати те завдання, яке стоїть перед Вами?
  54. У Вас трапляються випадки, коли Ви почуваєте себе самостійним?
  55. Вам тяжко заговорити першими з незнайомою людиною?
  56. У Вас бувають випадки, коли Ви думаєте, що те, що зробили, можна було б зробити по іншому?
  57. Коли на Вас хтось підвищує голос, Ваша реакція така ж?
  58. Трапляється так, що Ви почуваєте себе веселим або невеселим без будь-якої причини?
  59. Ви вважаєте, що рідко можна отримати задоволення від веселого товариства?
  60. Ви часто хвилюєтесь через те, що зробили щось не обміркувавши?

Дешифратор до бланку відповідей

  1. Екстраверсія /Е/.

„Так” – 1, 3, 9, 11, 14, 17, 19, 22, 25, 27, 30, 35, 38, 41, 43, 46, 49, 53, 57

„Ні” – 6, 33, 51, 55, 59.

  1. Нейротизм /Н/.

„Ні” – 2, 5, 7, 10, 13, 15, 18, 21, 23, 26, 29, 31, 34, 37, 39, 42, 45, 47, 50, 52, 54, 56, 58, 60.

  1. Правдивість.

„Так” – 8, 16, 24, 28, 36, 44.

„Ні” – 4, 12, 20, 32, 40, 48.

Якщо загальна сума співпадань у першій шкалі перевищує 12, то це виражений екстраверт, якщо менше – інтроверт.

 

Інтроверсія Екстраверсія
Значна Помірна Значна Помірна
1-7 8-11 12-18 19- 24

 

Підрахувавши кількість співпадань, визначаємо рівень нейротизму. Якщо їх більше 14, то можна вважати, що особа емоційно нестійка.

 

Емоційна стабільність Емоційна нестабільність
Висока Середня Висока Середня
1 – 10 11 – 14 15- 18 19- 24

 

  1. Підрахувавши кількість співпадань за шкалою „правдивість” визначаємо рівень щирості відповідей. Якщо загальна сума перевищує 4-5 співпадань, то це свідчить про нещирість у відповідях. Тому достовірність отриманих результатів потрібно поставити під сумнів.

Інтерпретація результатів

Користуючись цією методикою, можна визначити тип темпераменту і яскраво виражені риси характеру.

Холерик – екстраверт, емоційно нестійкий.

Сангвінік – екстраверт, емоційно стабільний.

Меланхолік – інтроверт, емоційно нестійкий.

Флегматик – інтроверт, емоційно стійкий.

Як правило, типи темпераменту не зустрічаються в житті в чистому вигляді і можна говорити тільки про перевагу тих чи інших рис.

Сангвінік швидко пристосовується до нових умов, швидко знаходить спільну розмову з людьми, комунікативний. Почуття швидко виникають і зникають. У людини цього типу яскрава міміка. Відсутність чіткої мети, не включеність сангвініка у творчу діяльність поступово формується в поверховість і нестабільність.

Дії холерика поривчасті. Він відрізняється підвищеною збудженістю та великою емоційністю. Прояв цього типу темпераменту в значній мірі залежить від спрямованості особистості. У людей із громадськими інтересами він фокусується в ініціативності, енергійності, принциповості. Там, де немає багатства духовного життя, холеричний темперамент проявляється негативно (роздратованість, афективність).

У флегматика нові форми поведінки виробляються повільно, але вони стійкі. Здебільшого флегматик спокійний, рівномірний, рідко виходить із себе, не схильних до афектів. Залежно від умов середовища життєдіяльності в нього можуть сформуватися позитивні риси (витримка, глибина думки і т. ін.) або ж яскраві негативні риси характеру (в’ялість, лінь, нестійкість, низькі вольові якості).

Реакція меланхоліка здебільшого відповідає силі подразника. Особливо потужне в людини цього типу темпераменту зовнішнє гальмування. Йому тяжко на чомусь зосередитись. Сильні подразники здебільшого викликають довготривалу реакцію гальмування. У стійких та стабільних умовах життя меланхолік характеризується змістовністю й глибиною думок. У негативних зовнішніх умовах меланхолік може стати замкнутим, боягузливим, неспокійним.

Екстраверт, згідно вчення Айзенка, комунікабельний, йому подобаються веселі й гарні товариства, він має багато друзів. Проте імпульсивний і діє під впливом конкретної ситуації. Екстраверту подобається висловлювати гострі репліки. Йому до вподоби переміни. Він добродушний і веселий оптиміст, любить сміятися, віддає перевагу руху і дії, має тенденцію до агресивності, запальний, його емоції і почуття контролюються мало, на нього не завжди можна покластися.

На протилежному полюсі до екстраверта знаходиться інтроверт. Це спокійна, стримана, скромна і інтроспективна людина. Віддає перевагу книзі порівняно спілкуванню. Тримає дистанцію з усіма, крім близьких людей. Наперед планує свої дії, не довіряє мимовільним потягам, серйозно відноситься до прийнятого рішення, любить у всьому порядок. Контролює свої почуття, рідко робить агресивні поступки, не виходить із себе. На інтроверта можна покластися. Він дещо песимістичний, проте високо цінує етичні норми.

Фактор нейротизму свідчить, згідно позиції Айзенка, про емоційно-психологічну стійкість або нестійкість, стабільність, або нестабільність, і розглядається в зв’язку із природженою стабільністю вегетативної нервової системи. Фактор нейротизму являє собою параметр, у відповідності з яким усіх осіб можна розмістити в один ряд, у якому на одному полюсі знаходяться особистості з високою стабільністю, зрілістю і хорошою активністю, а з іншого – надмірно нервозні, нестійкі і погано адаптовані. Усі інші розташовані в інтервалі між ними.

Бланк відповідей

Прізвище,____________________ ім’я, ___________________

по-батькові _______________________________________

ДПТНЗ «Деражнянський ПАЛ»  група __________ дата ____________

 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36
37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48
49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60

Етичний кодекс психолога

На I Установчому з’їзді Товариства психологів України 20 грудня 1990 року в м. Києві прийнято Етичний кодекс психолога. Цей нормативний акт є гарантом високопрофесійної, гуманної, високоморальної діяльності психологів України, здійснюваної залежно від спеціалізації та сфери інтересів.

Даний Кодекс являє собою сукупність етичних норм, правил поведінки, що склалися у психологічному співтоваристві й регулюють його життєдіяльність. Об’єктом досліджень і впливу психологів є внутрішній світ особистості, тому їхні контакти з іншими людьми повинні бути теплими, доброзичливими, цілющими.

Етичний кодекс сприяє більш успішному здійсненню психологами своєї професійної діяльності. Зокрема, шкільним і вузівським психологам допомагає у підвищенні ефективності навчання і виховання учнів та студентів; психологам у галузі охорони здоров’я – у виконанні функцій, пов’язаних з профілактикою захворювань, лікуванням, реабілітацією пацієнтів; психологам у сфері державного управління – у психологічному забезпеченні загального і галузевого управління.

Заснована Товариством психологів України Комісія з етики провидить роботу, спрямовану на правильне тлумачення психологами Етичного кодексу, здійснює контроль за його додержанням, забезпечує формування у психологів сприйняття цього Кодексу як зобов’язання перед громадськістю, як одного з важливих актів чинного законодавства.

І. Відповідальність

1.1. Психологи несуть особисту відповідальність за свою роботу.

1.2. Психологи зобов’язані всіляко запобігати і не допускати антигуманних наслідків у своїй професійній діяльності.

1.3. Психологи повинні утримуватись від будь-яких дій чи заяв, що загрожують недоторканності особи; не мають права використовувати свої знання і становище з метою приниження людської гідності, пригнічування особистості або маніпулювання нею; несуть відповідальність за додержання пріоритету інтересів людини.

1.4. На психологів покладається відповідальність за надійність використовуваних методів та програмного забезпечення, валідність обробки даних досліджень, у тому числі і тих, які проводяться з використанням комп’ютерних технологій.

  • Психологи застосовують лише ті знання, якими вони володіють відповідно до своєї кваліфікації, повноважень і соціального статусу.

ІІ. Компетентність

2.1. Психологи постійно поповнюють свої знання про нові наукові досягнення в галузі їхньої діяльності, беруться за розв’язання тільки тих завдань, які належать до сфери їх компетенції. У разі непосильності завдання психологи передають його іншому досвідченому фахівцеві або допомагають людині, яка звернулася за підтримкою, налагодити контакт з професіоналами, що можуть надати адекватну допомогу.

2.2. Психологи не застосовують методів і процедур, не апробованих центральними органами Товариства психологів України. У тих випадках, коли психологічні методики лише проходять випробування (з дозволу контрольних органів Товариства), психологи, проводячи експеримент з обмеженим контингентом досліджуваних, попереджають їх про застосування неперевірених методів і технічних пристроїв або про свій недостатній рівень оволодіння ними.

2.3. Психолог публікує під своїм ім’ям лише ту працю, яка повністю виконана ним самим або містить істотний власний внесок; недопустима публікація з метою особистої, матеріальної вигоди недостатньо підготовлених праць, невалідизованих методик, а психолог не може виконувати практичної роботи, не маючи належної кваліфікації та досвіду.

2.4. Психолог прагне до адекватних знань про свої індивідуальні якості та особливості і визначення меж власних професійних можливостей. Особистісні психологічні проблеми (які негативно впливають на якість виконання обов’язків) можуть бути показником професійної непридатності і мають якомога швидше коригуватись та розв’язуватись психологом.

ІІІ. Захист інтересів клієнта

3.1. Психологи суворо додержуються принципу добровільної участі клієнта в обстеженнях. Під час роботи з дітьми, пацієнтами з тяжкими психічними розладами (тобто в крайніх випадках) допускаються відхилення від принципу добровільності, але в межах законодавчих норм; обов’язком психолога є намагання налагодити з клієнтом співробітництва. Психологи утримуються від непотрібних лікувань клієнта.

3.2. Психологи, вступаючи у контакт з особами, для яких він є обов’язково-примусовим (наприклад, у разі проведення психологічної експертизи), не мають права змушувати клієнта повідомляти відомості поза його волею, не можуть вживати примусових заходів для одержання даних, крім випадків, коли така інформація сприятиме безпеці навколишніх або самого клієнта.

3.3. Психологи не беруть участі в діях, спрямованих проти свободи особи. Вони не мають права змушувати клієнта розповідати про свою життєву філософію, політичні, релігійні чи етичні переконання, не повинні вимагати відмовитися від них.

3.4. Психологи беруть на себе професійну відповідальність за кваліфіковане обстеження, консультування, лікування. Вони домовляються по терміни завершення своєї діяльності або доцільність направлення клієнта до іншого компетентного спеціаліста. Відповідальність з психолога знімається, якщо він упевнився, що інший спеціаліст узяв відповідальність за клієнта не себе.

3.5. Психологи не мають матеріальних або особистих привілеїв, не можуть використовувати свої знання і становище, довірливе ставлення і залежність клієнта у власних корисливих інтересах. У тих випадках, коли послуги є платними, про фінансові умови домовляються заздалегідь; не встановлюється додаткова оплата за консультації і не береться плата з тих, кого психолог навчає або збирається екзаменувати. Якщо клієнт може отримати психологічну допомогу безкоштовно або меншим коштом в іншого фахівця, то психолог інформує про це клієнта.

3.6. Психолог уникає встановлення неофіційних взаємин з клієнтом, якщо це може стати на перешкоді проведенню діагностичної, консультаційної і корекційної роботи з ним. Між психологом і клієнтом не повинно бути статевої близькості у період, коли психолог несе відповідальність за нього.

3.7. Психолог має право вирішувати, на якому етапі консультування або лікування можна дати об’єктивний професійний висновок, а у випадках, коли він не може діяти в інтересах клієнта, роз’яснює йому і батькам (опікунам, піклувальникам) реальний стан справ.

3.8. Висновок за результатами проведеного обстеження чи лікування робить сам психолог, він не може перекладати це на інших. Психолог повинен чітко і однозначно формулювати висновок, так, щоб його можна було правильно зрозуміти і використати отримані дані на користь клієнта.

3.9. Психолог не робить висновків і не дає порад, не маючи достовірних знань про клієнта або ситуацію, в якій він перебуває. У звіті (висновку) психолога має міститися лише необхідна і водночас достатня, що відзначається цілковитою надійністю результатів, інформація для розв’язання поставленого завдання, вказуватися межі здійснюваних досліджень, характер виявлених симптомів – постійний чи тимчасовий.

3.10. Психолог у доступній формі повідомляє обстежуваному про поставлений діагноз і методи та засоби допомоги. При цьому він зобов’язаний обачливо і обережно висловлюватися щодо виявлених патологій у психічному стані клієнта. Психолог обов’язково попереджає про те, хто і для чого може використати ці дані; він не може приховувати від людини, які офіційні рішення можуть бути винесені на підставі висновку. Психолог уповноважений особисто запобігати некоректному і неетичному використанню результатів досліджень і повинен виконувати цей обов’язок незалежно від посадової субординації.

IV. Конфіденційність

4.1. Психолог зобов’язаний додержуватися конфіденційності у всьому, що стосується взаємин з клієнтом, його особистого життя і життєвих обставин. Виняток становлять випадки, коли виявлені симптоми є небезпечними для клієнта та інших людей. І психолог зобов’язаний поінформувати тих, хто може надати кваліфіковану допомогу.

Конфіденційності можна не додержуватись, якщо клієнт просить або погоджується, аби в його інтересах інформацію було передано іншій особі.

4.2. Психолог не збирає додаткових відомостей про обстежуваного без його згоди і задовольняється лише тією інформацією, яка потрібна для виконання професійного завдання. Запис на магнітну стрічку і відеоплівку, фотографування і занесення інформації про клієнта до комп’ютерних банків даних здійснюється лише за згодою учасників.

4.3. Психолог зобов’язаний оберігати професійну таємницю, не поширювати відомостей, отриманих у процесі діагностичної і корекційної роботи, додержуватись анонімності клієнта (наприклад, під час навчання, в публікаціях). Для демонстрації і прослуховування будь-яких матеріалів потрібний письмовий дозвіл людини, за чиєю згодою вони були записані; на вимогу клієнта матеріали негайно знищуються.

4.4. Документація роботи психологів повинна вміщувати лише професійно необхідні матеріали. До цих матеріалів, пов’язаних з конфіденційним змістом діяльності психологів, має включатися доступ сторонніх осіб. У тих же випадках, коли психологи звертаються за допомогою до інших фахівців, потрібно спеціально ознайомити їх з питаннями, що стосуються умов і терміну зберігання таких матеріалів, а також обмежень у використанні інформації про клієнта і попередити про міру відповідальності за недодержання конфіденційності.

4.5. Якщо психолог не в змозі надалі виконувати свої функції, він з’ясовує, чи потрібно зберігати матеріали (також і інформацію, занесену до комп’ютера). В разі потреби психолог повинен передати виконання покладених на нього функцій іншому фахівцеві.

4.6. Психолог інформує клієнтів про правила додержання конфіденційності. Смерть або зникнення обстежуваного не звільняє психолога від необхідності зберігати професійну таємницю.

4.7. Психолог не передає методичних матеріалів особам, які не уповноважені здійснювати психологічну діяльність; не розкриває суті і призначення конкретної методики (за винятком доступних роз’яснень правоохоронним і судовим органам).

 V. Етичні правила психологічних досліджень

5.1. Планування психологічних досліджень передбачає дотримання таких умов: визначення об’єкта дослідження; чітке й однозначне формулювання його мети і завдань; встановлення контингенту обстежуваних; прогнозування можливостей використання одержаних результатів (наприклад, оцінювання перспективи професійної успішності, формування спільного колективу, психологічного втручання тощо). Психолог самостійно вибирає методи роботи, керуючись при цьому вимогами максимальної ефективності та наукової обгрунтованості.

5.2. Психолог забезпечує цілковиту надійність результатів, відповідає за рішення, які приймають офіційні особи на основі його висновків та рекомендацій, запобігає можливим помилкам в діяльності непрофесіоналів, котрі допомагають у роботі, але не ознайомлені з вимогами, що стосуються обмежень у використанні інформації про досліджуваних. Психолог несе відповідальність за правильне і доступне роз’яснення непрофесіоналам суті застосовуваних психологічних методів, а також за можливі антигуманні наслідки. Щодо психолога використовується принцип, аналогічний принципу презумпції невинності у судочинстві. Вина психолога в порушенні Етичного кодексу повинна бути доведена Комісією з етики Товариства психологів України.

5.3. Психолог зводить до мінімуму ризик ненавмисного негативного впливу на тих, хто бере участь в експерименті. Коли очікується, що дослідження або лікування може викликати у клієнта психогенну реакцію, психолог повинен отримати дозвіл на проведення роботи з ним Комісії з етики. Якщо умови експерименту потребують необізнаності досліджуваних з його суттю і результатами, психолог має пересвідчитися в тому, що це не завдасть шкоди жодному з учасників досліду. Такі відомості можуть бути розкриті після завершення експериментальної програми.

5.4. Психолог заздалегідь інформує клієнтів про право відмовитись від участі в дослідженні. Коли ж попри це вони дають згоду взяти участь у експерименті, психолог має переконатися в тому, що таке рішення прийняте незалежно від нього або інших осіб (наприклад, батьків, опікунів, піклувальників, які наполягають пройти обстеження).

VI.Кваліфікована пропаганда психології

6.1. Психологи інформують науковців, учителів, лікарів, широку громадськість про свою галузь діяльності на основі об’єктивних, точних даних таким чином, щоб не дискредитувати професію психолога і психологію як науково-практичний комплекс.

6.2. Психолог не виступає з публічними заявами для реклами або самореклами. Вміщуючи у засобах масової інформації оголошення про надання психологічних послуг населенню, повідомляє лише своє ім’я, адресу номер телефону, професійну кваліфікацію, науковий ступінь, галузь психології, години прийому. В рекламному проспекті не може йтися про суми гонорару, не додаються гарантії, не перелічуються здобутки і успішні випадки лікування, консультування, експертизи. Оголошення мають містити інформацію про мету курсів, а не обіцянки стосовно досягнення специфічних результатів. Психолог повинен брати професійну участь у навчальних програмах для населення, однак він має право робити це лише за умови, якщо вони виключають сумнівні методи і неефективні процедури.

6.3. Поради психолога у засобах масової інформації мають подаватися в узагальненій формі, без посилань на конкретні факти і ситуації, щоб не допустити розголошення конфіденційної інформації. Усні виступи, друковані матеріали, аудіовізуальна та інші публікації, в яких наводяться з ілюстративною метою клінічні випадки, повинні виключати ідентифікування особи, групи чи організації. Методики публікуються лише у формі, яка дає змогу зберегти їх валідність та надійність.

VII. Професійна кооперація

7.1. Психолог, ведучи професійну дискусію, не повинен дискредитувати колег або представників інших професій, які використовують ті самі або інші наукові методи, він має виявляти повагу до наукових шкіл і напрямів. Психолог цінує професійну компетентність, високу культуру та ерудицію, відповідальне ставлення до справи колег та представників інших професій. Якщо ж психолог виявить ненауковість чи неетичність у професійній діяльності колеги, він повинен сприяти виправленню ситуації. У разі неуспіху цих зусиль психолог може виступити з об’єктивною, аргументованою критикою роботи колеги у психологічному співтоваристві. У тих же випадках, коли критика на адресу члена Товариства виявляється суб’єктивною, упередженою, він має право звернутися до Комісії з етики, висновок якої може використати для спростування несправедливих оцінок чи критики.

7.2. Психолог не може застосовувати маніпулятивні методи для здобуття прихильності і привернення на свій бік клієнтури, не повинен намагатися стати монополістом у своїй галузі. Про досягнуті результати в теоретичній і практичній психології він зобов’язаний інформувати психологічну громадськість, ділитися набутим під час своєї професійної діяльності досвідом.

7.3. Розв’язуючи конкретні завдання обстеження, консультування і лікування людей, психолог вирішує, чи може він використати знання, технічні й адміністративні можливості інших фахівців на благо клієнта та за згодою клієнта вступити в контакт з ними, зокрема особами, які лікують або лікували його раніше. Психолог бере відповідальність за клієнта, лише переконавшись, що той не має клієнтурних стосунків з іншими психологами.

7.4. Психолог забезпечує персонал адекватною інформацією про клієнтів, які користуються його послугами, передає у розпорядження колег тільки надійні й валідизовані психологічні методи, технічний інструментарій і відкриття. Всі професійні взаємовідносини будуються на основі Закону про авторські права.

7.5. У вирішенні спірних питань психолог керується положенням даного Етичного кодексу. Арбітром може бути Комісія з етики товариства психологів України.

7.6. За порушення чинного законодавства, Статуту Товариства психологів та Етичного кодексу на психолога можуть бути накладені Комісією з етики такі стягнення:

  • попередження;
  • догана;
  • виключення з членів Товариства.

У разі виявлення порушень психологами, які не є членами Товариства, Комісія з етики звертається до інших громадських організацій чи державних установ з тим, щоб вони вжили необхідних заходів до винного.

7.7. Рішення Комісії з етики може бути скасоване Президією або З’їздом Товариства психологів.