1. Не навчайте тому, у чому ви самі не обізнані. Щоб правильно ви­ховувати, треба знати вікові та інди­відуальні особливості дитини.
2. Не сприймайте дитину як свою власність, не ростіть її для себе.
3. Довіряйте дитині. Залишайте за нею право на власні помилки, тоді ди­тина оволодіє вмінням їх самостійно виправляти.
4. Не ставтеся до дитини зневаж­ливо. Дитина повинна бути впевнена в своїх силах, тоді з неї виросте відпові­дальна особистість.
5. Будьте терплячими. Ваша не­терплячість — ознака слабкості, показ вашої невпевненості в собі.
6. Будьте послідовними у своїх ви­могах, але пам’ятайте: твердість лінії у вихованні досягається не покаранням, а стабільністю обов’язкових для вико­нання правил, спокійним тоном спілкування, неквапливістю і послідов­ністю.
7. Вчіть дитину самостійно прий­мати рішення і відповідати за них.
8. Замініть форму вимоги «Роби, якщо я наказав!» на іншу: «Зроби, тому що не зробити цього не можна, це корисно для тебе і твоїх близь­ких».
9. Оцінюючи дитину, кажіть їй не тільки про те, чим ви невдоволені, а й про те, що вас радує. Не порівнюйте її з сусідською дитиною, однокласни­ками, друзями. Порівнюйте, якою во­на була вчора і якою є сьогодні. Це допоможе вам швидше набути батькі­вської мудрості.
10. Ніколи не кажіть, що у вас не­має часу виховувати свою дитину, бо це означатиме: мені ніколи її любити.

Завжди пам’ятайте: ми виховуємо дітей власним прикладом, системою власних цінностей, звичним тоном спілкування, ставленням до праці та дозвілля.
Тож давайте вчитися виховувати наших дітей, пізнавати те, чого ми не знаємо, знайомитись з основами пе­дагогіки, психології, права, якщо насправді любимо їх і бажаємо їм щастя.

 

1. Повага до індивідуальності дити­ни (врахування бажань, інтересів, по­треб), її самостійності, допомога у по­шуку шляхів виходу зі складних ситу­ацій;
2. Формування системи цінностей та збереження в сім’ї емоційного ком­форту;
3. Підвищення психологічної осві­ти батьків, набуття знань, урахування індивідуальних та вікових особливос­тей дитини;
4. Забезпечення тісного взаємо­зв’язку і взаємодії зі школою та іншими дитячими колективами. Лише дружні, відкриті стосунки ди­тини з батьками, взаємодопомога, турбота та увага забезпечать добрі відносини в сім’ї, бажаний результат виховання.

1. За те, що вона чимось не влаштовує дорослих: холерика за те, що він непосидючий і впер­тий, сангвініка — за рухливість, флегматика — за повільність, неврівноваженого — за плак­сивість.
2. Під час їжі.
3. Якщо вона зазнала невдачі (вона й без того засмучена, присоромлена, пригнічена). Тут кра­ще підтримати її.
4. За необережність, а вчать обережності, роблячи висновки з прорахунків дитини; за повільність, незібраність (за цим може бути приховане занурення в себе або фантазування); за забруднений і порваний одяг, а вдягають відповідно до обставин; за прорахунки самих батьків тощо.
5. На людях (в автобусі, на вулиці), адже це ще й публічне приниження.
6. При молодшій дитині, оскільки підри­вається авторитет старшої, а якщо є ревнощі між дітьми, то це може породити озлобленість у стар­шої дитини, а в молодшої — злорадство, а це погіршить їх взаємини.
7. За емоційність, імпульсивність, енергійність. Здатність передбачати наслідки своїх вчинків остаточно формується у дівчат до 18 років, у хлопців — до 20, але навчати цього слід з трьох, а особливо з п’яти років. Карати за вчинки, які дитина не може передбачити, — значить карати за те, що вона дитина.
8. Поспішно, не розібравшись: краще про­бачити десятьох винних, ніж покарати одного невинного. Необхідно поєднувати покарання з іншими методами виховання, дотримуючись педагогічного такту та враховуючи вікові та інди­відуальні особливості дитини.

Реакція батьків на вчинок дитини має бути продуманою, вільною від негативних емоцій. У реакції не повинно бути істеричності. На істе­ричний крик, жестикуляцію, надлишок емоцій дитина відповідає тим самим. Не повинно бути люті, гніву. Лють призводить до надмірних по­карань, а це породжує в батьків муки сумління. Спочатку покарали, а потім шкодують, жаліють. Тепер в очах дитини винні батьки і вона стає в позу ображеної. Не слід погрожувати дитині, краще попередити. Часом погроза сприймаєть­ся гірше, ніж саме покарання. В погрозі завжди є шантаж, і зрештою дитина також починає шан­тажувати батьків.

 

1. Повірте в неповторність своєї дитини, у те, що вона — єдина, унікальна, не схожа на жодну іншу і не є вашою точною копією. Тому не варто вимагати від неї реалізації заданої вами життєвої програми і досягнення поставленої вами мети. Дайте їй право прожити власне життя.
2. Дозвольте дитині бути собою, зі своїми вадами, вразливими місцями та чеснотами. Приймайте її такою, якою вона є. Підкреслюй­те її сильні властивості.
3. Не соромтеся виявляти свою любов до ди­тини, дайте їй зрозуміти, що любитимете її за будь-яких обставин.
4. Hебійтеся «залюбити» своє маля: саджай­те його собі на коліна, дивіться йому в очі, обій­майте та цілуйте, коли воно того бажає.
5. Обираючи знаряддя виховного впливу, уда­вайтеся здебільшого до ласки та заохочення, а не до покарання та осуду.
6. Намагайтеся, щоб ваша любов не перетво­рилася на вседозволеність та бездоглядність. Встановіть чіткі межі дозволеного (бажано, щоб заборон було «небагато — лише найголовніші) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Не­ухильно дотримуйтесь встановлених вами забо­рон і дозволів.
7. Ніколи не давайте дитині особистих нега­тивних оцінкових суджень: «ти поганий», «ти брехливий», «ти злий». Оцінювати треба лише вчинок. Треба казати: «Твій вчинок поганий, але ж ти хороший і розумний хлопчик (дівчинка) і надалі не повинен так робити».
8. Намагайтеся впливати на дитину прохан­ням — це найефективніший спосіб давати їй інструкції. Якщо прохання не виконується, тре­ба переконатись, що воно відповідає вікові й можливостям дитини. Лише тоді можна вдава­тися до прямих інструкцій, наказів, що буде до­сить ефективним для дитини, яка звикла реагу­вати на прохання батьків. І тільки в разі відвер­того непослуху батьки можуть думати про пока­рання.Цілком зрозуміло, що воно має відповідати вчинку, а дитина має розуміти, за щоїї покарали. Батьки самі вирішують, як по­карати, але майте на увазі, що фізичне покаран­ня — найтяжчий за своїми наслідками засіб пока­рання. Дитина повинна боятися не покарання, а того, що вона може прикро вразити вас. Пока­раний — вибачений. Сторінку перегорнуто. Про старі гріхи жодного слова! Покарання не повин­но сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.
9. Не забувайте, що шлях до дитячого серця пролягає через гру. Саме у процесі гри ви змо­жете передати необхідні навички, знання, по­няття, про життєві правила та цінності, зможе­те краще зрозуміти одне одного.
10. Частіше розмовляйте з дитиною, пояс­нюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть забо­рон та обмежень. Допоможіть їй навчитися вис­ловлювати свої бажання, почуття та переживан­ня, тлумачити поведінку свою та інших людей.
11. Нехай не буде жодного дня без прочита­ної разом книжки (день варто закінчувати чи­танням доброї, розумної книжки).
12. Розмовляйте з дитиною, розвивайте її мовлення. Щодня цікавтесь її справами, про­блемами, переживаннями, досягненнями.
13. Дозволяйте дитині малювати, розфарбовува­ти, вирізати, наклеювати, ліпити, працювати з кон­структором. Заохочуйте її до цього, створюйте умови.
14. Відвідуйте разом театри, музеї (спершу достатньо одного залу, щоб запобігати втомі, а згодом поступово, за кілька разів, слід оглянути всю експозицію), організовуйте сімейні екс­курсії, знайомлячи дитину з населеним пунк­том де ви мешкаєте.
15. Привчайте дітей до самообслуговування, фор­муйте трудові навички та любов до праці (підтри­муйте ініціативу й бажання допомагати вам).

Пропонуємо розгадати загадку: «Вона немає ціни. Вона збагачує тих, хто її одержує, не збіднюючи тих, хто її дарує. Вона продовжується одну мить, пам’ять же про неї часто збері­гається надовго. Немає таких багатих, які могли б прожити без неї, і немає таких бідних, які б не стали багатші її милістю.
Вона створює щастя в домі, атмос­феру доброзичливості у справах і слу­жить паролем для друзів.
Разом з цим її не можна купити, випросити, позичити чи вкрасти, бо вона являє собою таку цінність, яка не принесе ніякої користі, якщо тільки не буде йти від чистого серця».
Так що ж це? Звичайно ж, по­смішка! Тож поговоримо про посмішку…
Вчинки красномовніші за слова, а посмішка означає: «Ви мені подобає­тесь. Ви робите мене щасливим. Я ра­дий вас бачити». Я кажу про справжню щиру посмішку – посмішку, сповнену сердечної доброти, що йде з глибини душі, посмішку, яка високо цінується в людських стосунках.
Що можна порадити, якщо ви не відчуваєте бажання посміхатись? Спро­буйте змусити себе: якщо ви наодинці, наспівуйте якусь веселу пісеньку, зга­дуйте приємні хвилини вашого життя, коли ви чудово повеселилися у товари­ша на іменинах, коли ви добре відпов­ідали біля дошки і одержали заслуже­ну п’ятірку, коли вам посміхнулася дівчина, яка вам симпатична, і погоди­лася піти з вами в кіно… Поводьтеся так, як ніби ви вже щасливі, і це приве­де вас до щастя!
Щоразу, коли виходите з дому, на­беріть бадьорого вигляду, високо підніміть голову, ніби вона увінчана короною, дихайте на повні груди, «пий­те» сонячне світло, вітайте посмішкою ваших друзів. Намагайтеся зосередити­ся на думці про те, що вам хотілося б здійснити, намалюйте в своїй уяві образ симпатичної і достойної людини, якою вам хотілося б стати. Підтриму­ваний вашою думкою, він буде щохви­лини перетворювати вас саме в таку особистість!

Посміхайтеся! І люди, зігріті вашою посмішкою, будуть тягнутися до вас!
Посміхайтеся! І ваша посмішка створить щастя у вашому домі, атмос­феру доброзичливості в спілкуванні.
Тільки ця посмішка має йти від чистого серця, тоді ви станете багатші з її милості. Адже, якщо ви здатні зав­жди посміхатися життю, життя завжди посміхнеться вам!

 

Ні виховній агресії в сім’ї!

Виховуючи дитину, ми частішe викорис-товуємо метод «аг­ресії» і спрямовуємо на дитину потік нищівної енергії з величез­ним негативним зарядом. Ми зриваємося на дитині, не розумі­ючи, що цим «заряджаємо» її. А вона, не в змозі розрядитися, як ми з вами, накопичує агресію в собі. І рано чи пізно ця агресія дасться взнаки — дитина хворіє (від легких колік до серйозних психозів).
Своєю нищівною словесною агресією бать­ки зазвичай намагаються наївно припинити імпульсивну агресію дитини, не замислюючись над тим, що дитина, коли стане дорослою, ап­робує такий урок на батьках.
Ще один вид виховної агресії — тілесна: биття, ляпаси.

Будь-яка дія бере реванш протидією. Ляпас колись може відгукнутися насильством, а бит­тя — злочином.

Вихована такими методами дитина дзеркаль­но спрямує потік агресії на своїх дітей. Вона не забуде гніт батьківських емоцій і, сама стане при­гнічувати.
Своїми методами виховання ми позбавляє­мо дитину права на виявлення негативних емоцій, хоча самі їх провокуємо.
Дуже важливо, щоб ми використовували сим­патію та усмішку, підтримку, співчуття та на­віювали доброту, бо всі негативні емоційні вия­ви позначаються на психічному стані дитини.
Змініть тактику виховних впливів і полюбіть її, свою дитину. Якою б вона не була. Адже обов’я­зок батьків — зробити свою дитину щасливою. Тільки батькам під силу прокласти правильний шлях взаємин. Виявіть розуміння й любов, і дитина відплатить вам тим самим — любов’ю та розумінням!

 

1. Щоб навчитися правильно говорити, тре­ба навчитися читати і слухати.
2. Читаючи, зосереджено заглиблюйтеся в зміст написаного: намагайтеся побачити, по­чути, зрозуміти й запам’ятати художні особли­вості мови, мовні звороти.
3. Збагаченню словникового запасу допомо­же спеціальна робота: заведіть словник для за­пису нових слів, тренуйтеся в їх вимові та вико­ристанні, добирайте до них антоніми та сино­німи, вивчайте слова, що використовуються в переносному значенні,
4. Намагайся не лише запам’ятати мову ора­тора, а й прийоми її побудови.
5. Стежте за тим, щоб у розповіді не було слів-паразитів, не використовуйте непотрібних повторів — це збіднює мову.
6. Стежте за побудовою речень, не вживайте складних конструкцій
7. Щодня читайте вголос по 15—20 хв., усві­домте зміст тексту, поміркуйте, де зробити па­узу, поставити наголос, якого емоційного відтінку надати мові.

 

• Створіть безпечну психологічну атмосферу дитині в її пошуках, де вона могла б знайти розраду у разі своїх розчарувань і невдач.• Підтримуйте здібності дитини до творчості й виявляйте співчуття до ранніх невдач. Уникайте негативної оцінки творчих спроб дитини.
  • Будьте терпимі до несподіваних ідей, поважайте допитливість ідеї дитини. Намагай­тесь відповідати на всі запитання, навіть якщо вони вам здаються безглуздими.• Залишайте дитину одну і дозволяйте їй, якщо вона бажає, самій займатися своїми справами. Надлишок опіки може обмежити творчість.• Допомагайте дитині формувати її систему цінностей, не обов’язково засновану на її системі поглядів, щоб вона могла поважати себе і свої ідеї поряд з іншими ідеями та їх носіями.• Допомагайте дитині задовольняти основні людські потреби, оскільки людина, енергія якої скута основними потребами, рідко досягає висот у самовираженні.
• • Допомагайте дитині долати розчарування і сумніви, коли вона залишається сама в процесі не зрозумілого ровесникам творчого пошуку: нехай дитина збереже свій твор­чий імпульс.• Поясніть, що не на всі запитання дитини завжди можна відповісти однозначно. Для цього потрібен час, а з боку дитини — терпіння. Вона має навчитися жити в інтелекту­альному напруженні, не відкидаючи своїх ідей.• Допомагайте дитині цінувати в собі творчу особистість. Однак її поведінка не має ви­ходити за межі пристойного.• Допомагайте дитині глибше пізнати себе. Виявляйте симпатію до її перших спроб ви­разити таку ідею словами і зробити зрозумілою для оточення.