Соціальний педагог

Тренінг на тему: “Торгівля людими –  як сучасний прояв рабства”

 

Профілактика COVID-19

Як захиститися від коронавірусу: основні правила та рекомендації

Дотримання низки порад фахівців мінімізує ризик захворіти на COVID-19.

Уже декілька місяців у всьому світі триває боротьба з коронавірусною хворобою COVID-19. Тим часом кількість випадків інфікування коронавірусом, на жаль, щодня зростає. Тому нині важливо знати способи профілактики, як мінімізувати ризик зараження коронавірусом.

Як убезпечитися від COVID-19

Аби уберегти себе та своїх близьких від інфікування коронавірусом, Міністерство охорони здоров’я та Всесвітня організація охорони здоров’я закликають чітко дотримуватися відповідних рекомендацій.Соціальна дистанція

Так, слід триматися від людей на відстані щонайменше 1,5 метра, особливо якщо у них спостерігається кашель, нежить і підвищена температура. Всередині приміщення необхідно дотримуватися додаткової дистанції. Чим на більшій відстані від інших людей залишатися – тим безпечніше буде.

Потрібно виробити звичку носити маску в людних місцях. Перш ніж надіти або зняти маску фахівці ВООЗ радять провести гігієнічну обробку рук.

Носити маску потрібно так, щоб вона закривала ніс, рот і підборіддя. Змінювати її слід щочотири години або щойно вона стала вологою.

Заборонено чіпати зовнішню частину маски руками. Якщо все ж доторкнулися, потрібно помити руки з милом чи обробити спиртовмісним антисептиком.

Знімати маску треба правильно: не торкаючись до її зовнішньої поверхні, зняти маску за гумки, згорнути й викинути у смітник. Не можна повторно її використовувати.

Крім того, у МОЗі не рекомендують використовувати марлеві маски, оскільки вони не забезпечують належного рівня захисту.

Стосовно того, який вид маски підійде в різних ситуаціях, то людям, що належать до однієї з груп ризику, варто носити тканинну маску. Це особливо важливо в разі неможливості дотримання безпечної дистанції, зокрема в закритих і погано вентильованих людних місцях.
Медичну / хірургічну маску треба використовувати в таких випадках: людям віком від 60 років; особам, що мають хронічні захворювання; людям, які відзначили у себе погане самопочуття; тим, хто доглядає за хворим членом сім’ї.

Дотримання елементарних правил гігієни

Потрібно регулярно обробляти руки спиртовмісним засобом або мити їх із милом. Це дозволять усунути можливе мікробне забруднення рук, у тому числі вірусне.

Слід намагатися не чіпати руками очі, ніс та рот. Людина торкається руками до багатьох поверхнях, тому існує ймовірність потрапляння на них вірусних частинок, які можуть потрапити в організм і спричинити захворювання.

Обов’язково треба прикривати рот або ніс згином ліктя або серветкою під час кашлю або чхання. Використану серветку потрібно відразу ж викинути в бак з кришкою і вимити руки.

Не зайвою буде регулярна обробка та дезінфекція поверхонь, особливо тих, до якихчасто торкаються люди, наприклад, дверних ручок, кранів і дисплеїв телефонів. 

Також серед рекомендацій заклик не їсти сире м’ясо та яйця, вживати їх слід після термічної обробк

Як гарантувати безпечне епідеміологічне оточення

Фахівці ВООЗ рекомендують уникати критих приміщень, в яких люди тримаються купою або контактують. Натомість краще проводити зустрічі надворі – це значно безпечніше, ніж в приміщенні, особливо, якщо площа приміщення невелика, а природна вентиляція незадовільна.

Загалом потрібно уникати людних місць та закритих приміщень. Якщо це неможливо, то слід дотримуватися профілактичних заходів.

Симптоми коронавірусу: як діяти в разі їхньої появи

Насамперед медики закликають не займатися самолікуванням і одразу звертатися до сімейного лікаря, щойно відчули симптоми захворювання.

До найбільш поширених симптомів COVID-19 відносяться такі: підвищення температури тіла, сухий кашель і стомлюваність. Дещо менш поширеними симптомами є втрата смакових відчуттів або втрата нюху, різні больові відчуття, головний біль, біль у горлі, відчуття закладеності носа, почервоніння очей, діарея або шкірний висип.

За наявності слабо виражених симптомів захворювання (кашель, головний біль, невелике підвищення температури) фахівці ВООЗ закликають залишатися вдома на самоізоляції до одужання.

Здоров’я та його складові!

У Статуті Всесвітньої ор­ганізації охорони здоров’я зазначено, що

« Здоров’я — це стан повного фізичного, психічного, духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб або фізичних вад».

До сфери фізичного здоров’я включають такі чинники, як індивідуальні особливості анатомічної будови тіла, перебігу фізіологічних функцій організму в різних умовах спокою, руху, довкілля, генетичної спадщини, рівня фізичного розвитку органів і систем організму.

До сфери психічного здоров’я відносять індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей людини, наприклад збудженість, емоційність, чутливість. Психічне життя індивіда складається з потреб, інтересів, мотивів, стимулів, установок, цілей, уяв, почуттів тощо. Психічне здоров’я пов’язано з особливостями мислення, характеру, здібностей. Всі ці складові і чинники обумовлюють особливості індивідуальних реакцій на однакові життєві ситуації, вірогідність стресів, афектів.

Духовне здоров’я залежить від духовного світу особистості, зокрема складових духовної культури людства — освіти, науки, мистецтва, релігії, моралі, етики. Свідомість людини, її ментальність, життєва самоідентифікація, ставлення до сенсу життя, оцінка реалізації власних здібностей і можливостей у контексті власних ідеалів і світогляду — все це обумовлює стан духовного здоров’я індивіда.

Соціальне здоров’я пов’язано з економічними чинниками, стосунками індивіда із структурними одиницями соціуму — сім’єю, організаціями, з якими створюються соціальні зв’язки, праця, відпочинок, побут, соціальний захист, охорона здоров’я, безпека існування тощо. Впливають міжетнічні стосунки, вагомість різниці у прибутках різних соціальних прошарків суспільства, рівень матеріального виробництва, техніки і технологій, їх суперечливий вплив на здоров’я взагалі. Ці чинники і складові створюють відчуття соціальної захищеності (або незахищеності), що суттєво позначається на здоров’ї людини.

Рівновага людини з навколишнім світом – це насамперед її ком­фортне самопочуття в ньому. Такий стан передбачає сприятливе по­єднання як природних (температура повітря, атмосферний тиск та інші фізичні параметри), так і соціальних (культура, побут, суспільно-ви­робничі відносини) умов життя.

Внутрішня рівновага організму людини – це збалансована робота всіх його функціональних систем: серцево-судинної, дихальної, нерво­вої, гуморальної та ін. Внутрішня гармонія передбачає стан психічної зрівноваженості та духовної цілісності особистості.

Духовний аспект здоров‘я визначає сенс життя людини, її гармонійність як індивідуума у спілкуванні з іншими людьми. Невід’ємною час­тиною духовного здоров’я людини є її здатність до співпереживання та співчуття, добросовісність, доброзичливість, порядність, терпимість.

Психологічний аспект здоров’я – це збалансованість психічних процесів та їхніх проявів, тобто здатність особи керувати собою за умов високих життєвих навантажень на основі взаєморозуміння й емоційно­го комфорту в суспільстві, а також особистого внутрішнього комфорту.

Фізичний аспект здоров’я передбачає оптимальне, тобто без іс­тотних відхилень функціонування всіх систем організму людини (сер­цево-судинної, дихальної, м’язової та ін.). При цьому поняття «фізич­не здоров’я» пов’язують із умінням володіти своїм тілом, фізичною витривалістю, високим рівнем працездатності. Розуміння здоров’я як багатоаспектної системи дозволяє правильно усвідомлювати його значення в житті людини й суспільства.

 

Спеціально до Міжнародного дня захисту дітей. Права дитини в ілюстраціях

ДИСТАНЦІЙНЕ НАВЧАННЯ!

  “Ми розуміємо, що дистанційна освіта не може замінити справжнього очного навчання. Діти мають соціалізуватися. Через пандемію коронавірусу весь світ шукає альтернативні шляхи для економічного та соціального життя. І галузь освіти – не виняток, адже для нас важливо, щоб освітній процес тривав та був якісним і безпечним. Дистанційне навчання є перспективною сферою розвитку освіти в умовах її цифровізації. Водночас таке навчання у разі потреби дозволяє забезпечити індивідуальну освітню траєкторію здобувача освіти, а також неперервність освітнього процесу у випадках надзвичайних обставин, які об’єктивно унеможливлюють відвідування закладів освіти”, – зазначив т.в.о. Міністра освіти і науки Сергій Шкарлет. 
    Дистанційна форма здобуття освіти залишається виключно добровільною і потребує подання відповідної заяви про зарахування/переведення від батьків. Але відтепер для навчання за дистанційною формою учням не потрібно мати високий рівень навчання (10-12 балів) – таку можливість має будь-який учень для реалізації індивідуальної освітньої траєкторії.
    Технології дистанційного навчання в різних формах здобуття освіти (денній, вечірній, педагогічному патронажі тощо) можуть використовуватися для проведення оцінювання, консультацій, вивчення окремих тем з предмета. 
    Також їх можна використовувати для надання додаткових психолого-педагогічних і корекційно-розвиткових послуг для осіб з особливими освітніми потребами, якщо в населеному пункті, де проживає учень, відсутні відповідні фахівці, що надають такі послуги. 
    Технології дистанційного навчання дозволяють продовжувати освітній процес під час карантину та інших надзвичайних обставин (без переведення учнів на дистанційну форму).
    У документі також врегульовано можливість організації змішаного навчання. Заклад освіти може визначити такий режим роботи, за якого учні почергово відвідують заклад освіти для очних занять, решту часу навчаючись дистанційно.
    Положення передбачає, що обов’язково мають враховуватися інтереси учнів під час дистанційного навчання:

  • організація освітнього процесу має забезпечувати регулярну та змістовну взаємодію вчителів з учнями;
  • під час дистанційного навчання мають створюватися умови для забезпечення повноцінної участі в освітньому процесі осіб з ООП з обов’язковим урахуванням індивідуальної програми розвитку;
  • заклад освіти забезпечує регулярне відстеження результатів навчання учнів, а також за потреби надання їм підтримки в освітньому процесі;
  • для учнів, які не можуть взяти участь у синхронному режимі взаємодії з поважних причин, заклад забезпечує використання інших засобів комунікації, доступних для учнів – телефонного, поштового зв’язку тощо;
  • організація освітнього процесу обов’язково здійснюється з дотриманням вимог щодо захисту персональних даних, а також санітарних правил і норм щодо формування розкладу навчальних занять, вправ для очей та постави, безперервної тривалості навчальної діяльності з технічними засобами навчання, часу для виконання домашніх завдань тощо. 

    З метою забезпечення прав педпрацівників у Положенні вказано, що організація дистанційного навчання має здійснюватися у межах їх робочого часу.
    У межах своєї автономії заклад освіти самостійно визначатиме механізм моніторингу і контролю якості дистанційного навчання в закладі освіти. Спосіб, у який керівник закладу здійснюватиме контроль за виконанням освітніх програм учнями та педпрацівниками, схвалюватиме педрада.

Проблема адаптації особистості до нових умов життя є надзвичайно актуальною

З досвіду минулих років відомо, що вступаючи до навчального закладу, студенти зустрічаються з рядом проблем, що пов’язані з недостатньою психологічною готовністю до  нових умов навчання, з руйнуванням роками вироблених установок, навичок, звичок, ціннісних орієнтацій вихованців середньої школи. Перші кроки вчорашнього школяра вимагають від нього не тільки старання та загальної підготовки, але й значних якісних змін.

Психологічну адаптацію розглядають як однин із провідних способів і необхідну умову соціалізації особистості. Це процес пристосування індивідуальних та особистісних якостей до життя й діяльності людини в змінених умовах існування. А саме, приладжування, пристосування організму до нових умов навколишнього середовища, що забезпечує йому виживання та підтримку нормальної життєдіяльності, зумовленою взаємодією психологічних, соціальних і біологічних факторів.

Адаптація – це не лише передумова активної діяльності, а й необхідна умова її ефективності.

Адаптація першокурсника полягає в здатності відповідати вимогам і нормам навчального закладу, а також в умінні розвиватися в новому для себе середовищі, реалізувати свої здібності та потреби, не вступаючи із цим середовищем у протиріччя. Тому логічною є поява дезадаптації у багатьох студентів, в одних вона короткотривала, а у декого може затягнутися.

Неадаптованість проявляється в неадекватному розумінні ситуації, у способі дій, який підвищує несприятливість та загрозливість ситуації. Ознаками так званої дезадаптації є стан напруженості і фрустрації (почуття неподолання труднощів або проблеми), зниження активності студентів у навчанні, втрата інтересу до громадської роботи, погіршення поведінки, невдачі на першій сесії, а в ряді випадків – втрата віри у свої можливості, розчарування у життєвих планах.

Серед емоцій, характерних для періоду адаптації, відмічають внутрішню напругу, невпевненість у власних силах та емоційну насиченість подіями. Спостерігаються труднощі зосередженості, підвищена тривожність та порушення сну. Відбувається перегляд власної самооцінки. Може спостерігатися стресовий, чи, навіть, кризовий стан, першокурсника. Такий стан можна назвати нормою, але якщо він швидкоминучий і незатяжний. Усе це призводить до психічного перевантаження, яке власне і знижує адаптативні можливості і, як наслідок, сприяє порушенню психічного здоров’я особистості.

Перший рік навчання є дуже важливим тому, що в цей час у студента відбувається багато емоційно-особистісних і когнітивних змін – нерідко кількість цих змін перевищує ту, яка припадає на весь період навчання у коледжі. Найбільш загальне розуміння психологічної адаптації до нових незвичних умов передбачає формування психологічних механізмів, завдяки яким особа гарантує свою безпеку і адекватну орієнтацію в новій ситуації. При успішній адаптації особистість отримує можливість максимально успішної самореалізації без надмірних зусиль.

Вагомим чинником залишається вплив рівня мотивації до навчання і за обраним фахом, зокрема. Серед факторів, які визначають оптимальний вплив на процес адаптації студентів в якості основного, можна виокремити ставлення до навчання та обраної спеціальності. А тому правильно обрана професія – неодмінна умова успішної адаптації студентів-першокурсників. Саме це є поштовхом до переходу від навичок шкільного навчання до культури студентської праці.

Причиною труднощів для студента можуть бути й нові умови життя, первинна соціалізація у коледжі. Разом з присвоєнням статусу студента молоді люди зіштовхуються з такими проблемами, як нова система навчання, взаємостосунки з одногрупниками та викладачами, соціально-побутові умови, самостійне життя в нових, можливо незнайомих до цього їм умовах, недостатні знання структур і принципів роботи навчального закладу та можливість для самореалізації у творчості, науці, громадському житті, спорті. Крім цього, виникають протиріччя та труднощі в становленні самооцінки, самосвідомості та формування образу ,,Я’’.

У процесі адаптації першокурсників у групі створюється не тільки система взаємостосунків, але й мікрогрупи, які, в сою чергу, створюють тенденції розвитку всієї групи. Таким чином, кожний член групи бере участь у встановленні правил і норм поведінки, у формуванні характеристики певної групи. У всіх членів нового студентського колективу є можливість проявити себе, завоювати авторитет й повагу одногрупників. Існує безліч різних критеріїв прояву особистості, зокрема, поведінка, вчинки, стиль спілкування, творчі та професійні здібності.

Адаптація носить колективний характер. Це безперервний процес, який не припиняється ні на день, також цей процес відбувається з коливаннями, навіть впродовж одного дня відбуваються перемикання в найрізноманітніші сфери.

Адаптація це не лише неминучий, а і необхідний процес, протягом якого відбувається  визнання тих необхідних змін, які відбуваються у самосвідомості особистості в процесі засвоєння нових видів діяльності і спілкування.

Успішна адаптація першокурсників до життя та навчання у коледжі є підґрунтям подальшого розвитку кожного студента як особистості, майбутнього фахівця.

Загальні поради студентам коледжу щодо адаптації

Шановні юнаки та дівчата! Не очікуйте опіки, а розраховуйте на дружню підтримку оточуючих, яка надасть Вам відчуття рівності, потрібності та незалежності, тому:

  • Зверніться за допомогою до старших для того, щоб вільно орієнтуватися на території коледжу.
  • Не допускайте зайвої опіки, намагайтесь стати самостійним в обслуговуванні.
  • Прагніть виконувати посильну і цікаву роботу, підтримуйте охайність і порядок на робочому місці в коледжі, у гуртожитку.
  • Не уникайте тих, хто готовий прийти Вам на допомогу.
  • Активніше добивайтесь отримання потрібної Вам інформації та нових знань.
  • Не створюйте емоційну напругу у відносинах із одногрупниками, намагайтесь завжди бути приязним і доброзичливим.
  • Змістовно проводьте свій вільний час із іншими студентами, набувайте хороших друзів.
  • Будьте оптимістом, вірте у свої можливості і пам’ятайте, що Ви потрібні іншим людям.
  • Сміливіше відповідайте на запитання, беріть участь в обговоренні – це допоможе Вам пов’язати нову інформацію з тим, що Ви вже знаєте.
  • При виникненні непорозумінь користуйтесь послугами відділів, які опікуються студентами (куратор, педагог, психолог).

Практичні рекомендації для адаптації студентів-першокурсників від психолога!

НАМАГАЙТЕСЬ УСІМА ЗУСИЛЛЯМИ:

  1. Не порушувати норм та правил поведінки.
  2. Брати активну участь у заходах, які проводяться в коледжі.
  3. Виконувати рекомендації викладачів щодо навчання.
  4. Співпрацювати з групою та завжди підтримувати один одного.
  5. Регулярно відвідувати заняття.
  6. Стримувати негативні емоції.
  7. Бути впевненим у собі і своїх діях.
  8. Не відмовляти у допомозі тим, хто цього потребує.
  9. Бути цілеспрямованим, ставити перед собою чітку мету та досягати її.
  10. Концентрувати свою увагу на навчанні.
  11. Співпрацювати з викладачами та студентами.
  12. Вдосконалювати свої знання.
  13. Вирішувати всі проблеми з куратором.
  14. Ввічливо та з розумінням ставитись до людей із особливими потребами.
  15. Не боятись пробувати щось нове для себе.
  16. Поважати думку оточуючих.
  17. Відповідати на заняттях.
  18. Намагатись досягти нових та корисних знань.

Соціальний педагог в освіті

Офіційно професія «соціальний педагог» з’явилася в нашій країні порівняно нещодавно. І суспільство ще не зовсім знає чи розуміє, хто такий соціальний педагог. Найчастіше соціального педагога плутають або із соціальним працівником, або з практичним психологом. Без сумніву, ці фахи пов’язані між собою, адже серед академічних дисциплін соціальна педагогіка посідає проміжне місце між психологією та соціологією, поєднуючи в собі певні риси однієї й іншої. Проте, якщо соціальний працівник у рамках роботи в якійсь із соціальних служб допомагає малозабезпеченим і малозахищеним прошаркам населення вирішувати соціальні проблеми – наприклад, отримати певний вид матеріальної допомоги тощо, то соціальний педагог насамперед виховує вміння не падати духом, навчає самостійно знаходити вихід зі складної ситуації, формує людину, особливо молодого віку, як особистість, здатну впоратися з психологічними та соціальними негараздами.

Професійна діяльність соціального педагога має ряд особливостей. Суть її полягає в тому, що на відміну від учителя чи соціального працівника, соціальний педагог має справу у своїй професійній діяльності з дитиною та підлітком у процесі їхнього розвитку, соціального становлення.

Слід зазначити, що практичний психолог і соціальний педагог є фахівцями, які не можуть бути взаємозамінюваними. У кожного з них відповідно до фаху своя методологія роботи, інструментарій, напрями та зміст діяльності, що відповідають їх функціональним обов’язкам. Психолог більше зорієнтований на внутрішній світ дитини, натомість соціальний педагог обов’язково намагатиметься допомогти соціалізуватися, тобто самореалізуватися, не випадаючи за межі суспільства, знайти своє місце в ньому і водночас бути корисним для інших.

Діяльність соціального педагога в закладах освіти передбачає створення умов для успішної соціалізації та адаптації дитини, як процесу набуття нею соціальної компетентності, формування і ствердження її як особистості, входження в активне громадське життя. Соціальний педагог – ключова фігура в закладі освіти, яка покликана об’єднати зусилля родини, школи, громадськості, для надання допомоги дитині. Тому слід зазначити, що робота соціального педагога за будь-яким напрямком стає більш ефективною завдяки співпраці з психологом, педагогічним колективом, батьками, адміністрацією навчального закладу та спеціалістами з різних соціальних служб, правових, медичних установ тощо. Така взаємодія дає змогу здійснювати інтегрований підхід щодо соціально-педагогічного супроводу учнівської молоді в сучасних умовах.

На жаль, не можна ще сказати про те, що діяльність соціальних педагогів досягла визначних результатів і визначного рівня. Не вистачає фахівців із соціальної сфери, а якщо такі знаходяться, то не точно розуміють чим вони повинні займатися. Матеріальна сторона також грає велике значення. Обсяг роботи дуже великий, заробітна плата не виправдовує витрачених на таку роботу зусиль. Але говорити так однозначно було б не дуже тактовно, тому що існують люди, які дуже люблять свою справу, віддають їй усі свої сили. Ці люди одержують задоволення від своєї роботи, від того, що допомогли хоч комусь.

Сфера діяльності соціального педагога — соціум, як найближче оточення особистості, людські відносини, соціокультурні умови розвитку. Який соціум ми маємо зараз? В останній десяток років розцвіли такі соціальні проблеми, як нестаток і бідність, алкоголізм і наркоманія, безробіття, бродяжництво і соціальне сирітство, злочинність і жорстока поведінка. Потреба в соціальному педагогові з’являється там і тоді, де і коли сім’я, школа, громадськість не забезпечують необхідного розвитку, виховання й освіти дитини, молодої людини. Саме у такий період соціальний педагог є дуже потрібним, особливо для роботи з іще не сформованою молоддю та дітьми, на долі яких ці процеси впливають, мабуть, найтяжче.
Одним з головних завдань соціального педагога є допомога дитині виразити себе, свої бажання, свої емоції, знайти себе як унікальну особистість. Яким чином вирішується це завдання? Все починається з діагностики. Кожен навчальний рік починається з складання соціальних паспортів класів. На їх основі складається соціальний паспорт закладу. Спільно з класними керівниками визначаємо, хто з дітей заслуговує більшої уваги. На дітей “групи ризику” ведеться соціальна історія (до неї входять: характеристика; акт обстеження сім’ї учня, четвертні оцінки учня; пропуски учня за кожний місяць з поясненням причин пропуску; дані про роботу з учнем і його сім’єю; анкетування, тестування; рекомендації психолога по роботі з підлітком класному керівникові, вчителям; соціальна карта сім’ї учня; можуть бути вкладені доповідні, пояснювальні та інші документи, що свідчать про проведену індивідуально-профілактичну роботу).
Існує думка: діти “групи ризику” – це “важкі діти”. Але це не зовсім так. Особливої уваги і турботи соціального педагога вимагають діти, які мають певні соціальні проблеми: слабке здоров’я, проблеми в міжособистісному спілкуванні, низьку успішність, важкі соціальні умови, складні відносини між членами сім’ї і т.д. Адже за певного збігу обставин ці проблеми можуть загостритися і дитина не завжди може впоратися з ними. Ось тоді вона стає “важкою”. Щоб цього не сталося, соціальний педагог проводить з такими дітьми активну роботу. Так для роботи з дітьми, що мають проблеми в навчанні, підключають психологів, які працюють над розвитком пізнавальної сфери, формують навчальну мотивацію, розвивають певні психічні процеси; вчителів-предметників; керівників предметних гуртків та факультативів, які допомагають дитині впоратися з труднощами і проблемами у наванні та визначитися в інтересах.

Соціальний педагог допомагає визначити інтереси дитині, після чого може запропонувати гурток, секцію в позашкільному закладі, в якій вона може розвивати свої інтереси та здібності – це теж допоможе дитині вийти з “групи ризику”. Крім цього допоможе дитині з професійною орієнтацією.

З деякими дітьми потрібно проводити індивідуальну роботу з розвитку емоційної сфери, формування культури почуттів, тобто вмінню замінити негативні емоції позитивними, моральними, етичними, інтелектуальними почуттями.

Якщо згадати вірш В.Маяковського “Что такое хорошо и что такое плохо”:

“Крошка сын к отцу пришёл,

и спросила кроха:

– Что такое хорошо и что такое плохо?…”

то, мабуть, соціальний педагог зараз і має бути “батьком”, який навчить дітей “что такое хорошо и что такое плохо”.

Усі батьки дуже лякаються, коли помічають, що дитина поводиться агресивно, краде, бреше, занадто замкнена, брутальна. Та й як тут не хвилюватися. Але насправді всі ці види поведінки є лише сигналом – чогось наша дитина ще не вивчила, чи чогось їй не вистачає, щось відбувається всередині неї, що змушує її так поводитись. В усіх таких випадках перелякані батьки приділяють багато негативної уваги, намагаючись «вигнати бісів». Це призводить до того, що негативна поведінка дитини навіть може посилюватися. Спробуйте усі свої звернення до дитини замінити з негативу на позитив.

Допомогти дитині знайти себе, компенсувати соціальне неблагополуччя цікавою справою, знайти нових друзів і однодумців – це головний успіх в роботі соціального педагога.